Добрий Пастир: науковий вісник Івано-Франківської академії Івана Золотоустого. Богослов’я. Філософія. Історія

Добрий приклад новітнього історіописання однієї парафії УГКЦ: рецензія на монографію о. д-ра Віталія Козака «Монастирська церква. До історії давньої тернопільської парафії» (Тернопіль: Джура, 2025. 232 с.)

2026-04-07T12:03:36+03:00

Монографія о. Віталія Козака «Монастирська церква. До історії давньої тернопільської парафії» (Тернопіль: Джура, 2025. 232 с.) буде цікавою та практично корисною для наукової спільноти істориків, релігієзнавців і богословів, а також духовенства, мирян й ширшого кола громадськості, котрі виявляють зацікавлення історією християнства в Україні, історією рідного краю, релігійним туризмом і паломництвом, життям парафіяльних громад Української Греко-Католицької Церкви.

Вплив Мирослава-Івана Любачівського на правотворення в Українській Греко-Католицькій Церкві

2026-04-06T12:50:34+03:00

У статті здійснено богословський аналіз впливу діяльності Глави УГКЦ Мирослава Івана Любачівського на правотворення в даній Церкві. Після повернення в Україну у 1991 р. очолив відродження Церкви. За висновками дослідників постаті Любачівського, а також церковних діячів, він став символом виходу УГКЦ з підпілля. Універсальність та багатогранність мислення, широкий світогляд, саме час змусив Любачівського бути не лише душпастирем, але політиком в період, коли радикалізм означав би лише загострення конфліктів. Глава УГКЦ змушений був маневрувати між Ватиканом, “підпільниками”, офіційною позицією тогочасної влади і водночас постійно приймати рішення, які б у подальшому сприяли розвитку УГКЦ. Для розвитку Церкви важливо було розпочати процес правотворення УГКЦ, тобто створення свого партикулярного (помісного) права. Глава Церкви розпочав правотворення через скликання Соборів, Синодів та в перше в історії церковного законодавства створив комісію по правотворенні в УГКЦ.

Синодальність УГКЦ: сучасні виклики та можливості розвитку у світлі джерел канонічного права

2026-04-06T13:10:28+03:00

У статті досліджується канонічна природа та практичні аспекти реалізації синодальності в Українській Греко-Католицькій Церкві (УГКЦ) як Церкві sui iuris. Аналізується синодальний вимір крізь призму Кодексу Канонів Східних Церков (ККСЦ) та рішень Другого Ватиканського Собору. Особлива увага приділяється ролі Патріарха як «Отця і Глави», компетенціям Синоду Єпископів у законодавчій та судовій сферах, а також проблемним питанням територіальної юрисдикції. Розглядається процедура канонічного вибору єпископів та специфіка втілення синодальних рішень поза межами патріаршої території. Наукова новизна полягає у комплексному аналізі розмежування адміністративної влади Патріарха та законодавчої влади Синоду в умовах сучасної глобалізації. Пропонується перегляд концепції «ексклюзивної територіальності» на користь «релятивної територіальності», що відповідає еклезіологічній реальності розсіяння вірних. Сформульовано конкретні пропозиції щодо розширення юрисдикції на терени діаспори (Північна та Південна Америка, Австралія) як необхідного кроку для збереження церковної єдності та виконання принципу salus animarum (спасіння душ).

Блаженний Миколай Чарнецький та богословські підстави почитання його мощей через які діє Божа благодать

2026-04-06T13:20:34+03:00

Історія святого життя блаженного Миколи Чарнецького пов’язана з мучеництвом. У Книзі Одкровення натхненний Богом автор пише про святих мучеників: «Це ті, хто вийшов із великої скорботи, і випрали свої одежі та вибілили їх у крові Агнця» (Одк. 7, 14). Блаженний Микола Чарнецький є справжнім прикладом для наслідування у духовному житті.
На честь блаженного Миколи Чарнецького збудовано церкви, його мощі розділені та шануються не лише в нашій Церкві, а й в інших католицьких Церквах. Завдяки його заступництву Бог творить чудеса, зцілює, бо приклад святості святого є знаком часу та дорогою до навернення, а також прикладом вірності Христу та Церкві.

Генезис української християнської духовності у писемності Княжої доби (IX-XIII ст.)

2026-04-06T14:54:42+03:00

У статті аналізується і з’ясовується вплив християнської релігії та духовну парадигму, яку вона принесла із собою, на розвиток давньоруської літературної спадщини. Адже лейтмотивом української літератури всіх часів є її релігійність чи, точніше, теоцентризм, свідоме підпорядкування усієї людської історії волі Божого Провидіння, домінування морально-етичних сюжетів.

Морально-богословський аспект інтелектуального розвитку особистості

2026-04-06T15:03:12+03:00

Внаслідок стрімкого розвитку секуляризації та занепаду загальноприйнятих цінностей, постає проблема ідентичності особи. Бути собою – це питання не суспільства чи держави, але особистого вибору людини. Недоліком сучасної особистості є набута слабкість та страх приниження до виявлення власної позиції у соціумі. Особа, зазвичай, піддається впливу натовпу. Це означає робити те, що інші вважають за правильне, модне, смішне і т. д. При цьому, особистість втрачає всі дані їй, освітою й сім’єю, добрі звички та чесноти. Переважно це стається тоді, коли людина переходить із культурного середовища до секуляризуючого (те, яке втратило цінності). Втрата цінностей призводить до загублення власної мети та сенсу свого існування. Як бути собою? Чи може ця звичка привести людину до успіху? Як віднайти власну ідентичність?

Є тут також загроза підміни понять – це «моралізуючий атеїзм», якщо його можна так назвати. Антропологічна позиція в соціумі, що пропагує світогляд, ніби без Бога можна бути взірцем доброти і правди. Таку філософську концепцію ще називають «новий атеїзм».

Тож у даній статті ми будемо досліджувати науково-богословський аспект звички «вчитися», а також вплив читання на розвиток особистості. Слід зазначити, що вивченням методів навчання та їх реалізацією, більшою мірою, займається педагогіка. Однак, богослов’я теж відіграє важливу роль в даному питанні, оскільки перші університети Європи були створені Католицькою Церквою, а праці відомих церковних учителів та доктрина Церкви загалом демонструють одностайність в цьому питанні.

Історичні основи та сучасні механізми проголошення святих в Українській Греко-Католицькій Церкві

2026-04-06T15:10:53+03:00

У дослідженні увагу приділено тому, як давні києво-християнські традиції, досвід мучеництва, а також нормативні документи Апостольського Престолу вплинули на формування сучасної системи беатифікації та канонізації в Українській Греко-Католицькій Церкві. Окремо розглянуто роль історичної пам’яті та духовної спадщини ХХ ст., що стала визначальною у процесі сучасного церковного визнання святості. Використано джерела церковного права, документи Ватикану, архівні матеріали та праці сучасних дослідників. Також запропоновано нове бачення взаємодії східнохристиянської духовної традиції та римського канонічного права, що визначило нинішню модель проголошення святих.

Точки зору персонажів в оповідному сюжеті Євангелії від Івана 11:17–12:11

2026-04-06T15:19:14+03:00

У статті аналізується точка зору персонажів у рамках оповідного уривка Євангелії від Івана 11:17 – 12:11. Даний уривок є центром ширшої текстуальної секції Ів. 10:40 – 12:50, в якій головним героєм виступає Ісус, точка зору Якого є провідною. Стаття аналізує кілька аспектів поведінки персонажів для глибшого проникнення у їх внутрішній світ, що дозволяє оповідачу представити певні системи переконань, які читач покликаний відкинути або прийняти. Стаття демонструє, де точка зору оповідача або Ісуса як головного героя зливається з позицією того чи іншого персонажа, а де – контрастує, що спонукає читача засвоїти певні богословські істини.

Біблійно-богословські аспекти самозахисту у книгах Старого Завіту

2026-04-06T15:26:50+03:00

Стаття присвячена біблійно-богословському осмисленню питання самозахисту в світлі старозавітної традиції. У центрі дослідження перебувають історичні, законодавчі та поетичні тексти Святого Письма, які окреслюють межі допустимого застосування сили та формують етику відповідальності за захист життя і спільноти. Особлива увага приділяється богословському значенню текстам Бут. 9:6, Вих. 22:1, Прип. 24:11, Проп. 3:8, а також образу Давида як носія «богослов’я воїна», у якому поєднуються довіра до Божого Провидіння та відповідальна дія. Дослідження демонструє внутрішню узгодженість біблійної традиції, у якій сила не абсолютизується, проте й не відкидається апріорно, а оцінюється з огляду на справедливість мети, моральну необхідність і підпорядкування Божій волі.

Інтернет-меми з релігійними персонажами як зброя: досвід українців під час війни

2026-04-06T15:33:52+03:00

Метою даного дослідження стало виявлення місця нового явища в осмисленні подій сучасної війни Російської Федерації проти України — Інтернет-мемів з релігійними персонажами, окреслення їх значення для опору військовій та інформаційній агресії ворога. Для цього проаналізований контент таких Інтернет-мемів, котрий розповсюджується в українському секторі Мережі та за її межами останніми роками. Внаслідок відповідного аналізу означені основні характерні особливості Інтернет-мемів з релігійними героями: звернення до персонажів різних релігійних систем, синтез і кроскультурні зв’язки сюжетів. Показано, що по максимуму залучаються в Інтернет-меми християнські персонажі (Ісус Христос, Богоматір, святий Микола, архистратиг Михайло, святі Ольга та Володимир та ін.), зустрічаються і язичницькі (Перун та ін.). Наукова новизна дослідження: виявлено сміливі новації у трактуванні християнських персонажів, які допомагають українцям у їх опору ворогові: Христос у бронежилеті та камуфляжі йде на поміч нашим воякам, Діва Марія закриває своїм Покровом українських воїнів та всю Україну, свята Ольга бере до рук джавелін, і навіть постає “свята Джавеліна”. Новаторство в Інтернет-мемах стосується також переосмислення відповідальності українців у їх взаємодії зі святими: тепер не тільки святий Микола захищає дітей від російських ракет, але і український воїн опікується цим святим, що примандрував з подарунками. Визначено, що у воєнних Інтернет-мемах може відбуватись мікс вітчизняних сюжетів з релігійними персонажами та сюжетів зі світських культурних продуктів євро-атлантичного кола. Зроблені висновки, що Інтернет-меми з релігійними персонажами популярні як ефективна зброя в інформаціній війні та як засіб підтримання стресостійкості українців.

Безпекові гарантії для України: між бажаннями та реальністю

2026-04-06T15:39:05+03:00

Мета дослідження - розглянути міжнародний вимір національної безпеки України, зокрема можливі гарантії в безпековій сфері в умовах російської агресії. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає в тому що вперше проаналізовані двосторонні безпекові угоди України, укладені протягом 2024 року. Висновки. Доведено безальтернативність євроатлантичного курсу як єдиної реальної можливості гарантувати безпеку нашої держави. Перспектива набуття членства України в НАТО спроможна зупинити сучасну російську агресію на українських умовах та сприяти спільній перемозі над Росією. Вступ України до НАТО може стати історичним кроком у розвитку Альянсу і сприяти створенню нової системи колективної безпеки в світі. Швидка євроатлантична інтеграція України може бути вмотивована кількома аргументами: врахування унікального військового досвіду України у веденні широкомасштабної новітньої війни; розгляд членства як засобу внеску до припинення конфлікту та зняття фінансового тягаря з членів Альянсу; діяльність України відповідно до Стратегічної концепції НАТО в боротьбі з російською загрозою. Ефективна протидія Росії вимагає від колективного Заходу повної мілітаризації як України, так і самого Заходу. Головним має бути стратегічне бачення поразки Росії. Агресію проти України слід розглядати як пряму атаку з боку Москви на західну спільноту. В сучасному контексті українського спротиву формуються перспективи світового порядку на найближчі десятиліття, Ключовим аспектом майбутнього світу має стати дезінтеграція Росії як головної загрози людству.

Роль релігійного чинника у повномасштабному вторгненні росії в Україну

2026-04-06T15:45:13+03:00

Нагальні виклики й загрози, які постали перед українським суспільством від 24 лютого 2022 року актуалізували питання необхідності висвітлення специфіки релігійного підґрунтя у відкритій повномасштабній війні Росії супроти України. Наголошується, що повномасштабне вторгнення стало серйозним випробуванням, докорінно трансформувало систему, форми й методи функціонування українського суспільства, кардинально змінило парадигму суспільно-політичного та релігійного буття України.

Розкрита роль релігійної складової війни. Доведено, що Російська православна церква є важливим інструментом російської агресії в Україні, провідником неоімперської, рашистської, ксенофобської та антихристиянської ідеологій. Досліджено поняття «русскій мір» та значення цього ідеологічного конструкту в російсько-українській війні. Доведено, що головним лобістом даних ідеологій в Україні є Українська православна церква, яка нещодавно була репрезентована в українському релігійному середовищі з приставкою у своїй назві «Московський патріархат». Акцентується увага на важливості деокупації духовного простору України від т.з. російських православних ідеологій, які нав’язуються з метою стирання української нації з політичної мапи світу. Робляться висновки, що зв’язки з РФ мають бути розірвані в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства, насамперед, з релігійними організаціями, які пов’язані з агресором.

Метою дослідження є вивчення ролі релігійного чинника у повномасштабному вторгненні Росії в Україну.

Аналіз останніх досліджень. Дослідження базується на інформації, отриманій з ряду першоджерел у інтернет мережі – офіційних новинних вебсайтах, сайтах церковних інституцій, офіційного інтернет-представництва Президента України, даних Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, Служби безпеки України.

Проаналізовані законодавчі акти України дотичної проблематики, використані результати моніторингу ряду аналітичних статей в мережевих виданнях.

Миколай Чарнецький: життя присвячене вірі та народу

2026-04-06T15:54:15+03:00

У статті досліджено життя єпископа Миколая Чарнецького, Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, видатного діяча Української Греко-Католицької Церкви, який залишив вагомий слід у духовному житті українського народу. Зосереджено увагу на його подвижницькому служінні, моральній стійкості в умовах переслідувань та самовідданості вірі. Особливий акцент зроблено на його ролі у відновленні та зміцненні релігійних інститутів у важкі часи для України, а також на його глибокому зв’язку з громадою, яка вбачала у ньому джерело натхнення та духовної підтримки.

Церква села Пилипи: короткий історичний нарис (до ювілею 100-ліття відновлення)

2026-04-06T16:03:57+03:00

Доповідь 08 червня 2025 року під час ювілейного храмового свята Зіслання Святого Духа у с. Пилипи Матеївецької територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області

Сьогодні церква Пресвятої Трійці в с. Пилипи відзначає 100-літній ювілей, хоча, треба підкреслити, має значно давнішу історичну традицію, що сягає щонайменше з 1787 року, тобто налічує майже 250-літню історію. Спробуємо пояснити, здійснивши короткий історичний екскурс.

Біографічний словник духовенства Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії – митрополії Української Греко-Католицької Церкви (1885–2020). Частина 4: біограми на літеру «А», випуск 4

2026-04-06T16:13:36+03:00

Метою статті є публікація фрагментів біографічного словника – біографій священиків на літеру «А». Методологія дослідження: основним у процесі реалізації цього проекту окреслено біографічний та просопографічний методи. Наукова новизна полягає в тому, що здійснено публікацію четверої частини із серії біограм (біографічних довідок) представників духовенства Станиславівської єпархії на літеру «А». До цієї публікації увійшли додаткові матеріали про священичу родину Абрисовських та біограми таких священиків, як Андрохович Андрій (1874–1919). Висновки: Реконструкція біограм греко-католицьких священиків (на літеру «А»), що базується на значній джерельній базі, засвідчує їхню активну діяльність не тільки в церковно-релігійній, але й політичній, громадській, економічній і культурній сферах життя українського народу.

Священномученик Йосафат Кунцевич. Мандрівка мощей з Вітебська до Рима

2026-04-06T16:21:25+03:00

Стаття присвячена дослідженню історичної подорожі та збереження мощей священномученика Йосафата Кунцевича (1580/84–1623), які стали символом боротьби та стійкості Унійної Церкви на землях Речі Посполитої. Проаналізовано ключові етапи переміщення реліквій, починаючи від мученицької смерті у Вітебську, їхнього укриття та чудесного захисту під час польсько-московських воєн (1627, 1633 рр.). Особлива увага приділена подіям 1705 року, коли цар Петро I намагався знищити мощі в Полоцьку, що призвело до вбивства ченців-василіан. Докладно описано складну подорож мощей через Супрасль, Білу Підляську (де їх у 1873 р. замурувала російська влада), їхнє таємне порятунок у 1916 р., перевезення до Відня та кінцеве прибуття до базиліки Святого Петра в Римі (1963 р.). Дослідження підкреслює значення цього процесу для піднесення авторитету УГКЦ на міжнародному рівні.

Матеріали делегатів Івано-Франківської академії Івана Золотоустого на Всецерковному Форумі богословів Української Греко-Католицької Церкви «Богослов’я УГКЦ в ХХІ столітті: знаки часу і надії» (26–28 вересня 2025 року)

2026-04-07T11:26:25+03:00

Підсумки і стратегічні візії розвитку богослов’я УГКЦ: регіональний аспект

2026-04-07T11:43:57+03:00

Шановне співтовариство богословів УГКЦ, від імені професорсько-викладацької та студентської спільноти Івано-Франківської академії Івана Золотоустого дозвольте представити Вам короткий підсумок пройденого 30-літнього шляху становлення богослов’я (зокрема академічного) на теренах Івано-Франківської Архієпархії та Митрополії УГКЦ.

Деякі міркування щодо розвитку літургійного богослов’я УГКЦ в Україні (доповідь на літургійній секції Форуму богословів УГКЦ)

2026-04-07T11:48:17+03:00

Сьогоднішня рефлексія щодо літургійного богослов’я як однієї із складових богословської освіти і науки в Україні, на нашу думку, повинна розвиватися на запропонованих організаторами Форуму богословів УГКЦ трьох «вихідних позиціях: історична традиція – сучасний стан – перспективи можливі інновації розвитку.

Науково-дослідний інститут історії Церкви Івано-Франківської академії Івана Золотоустого: звіт про науково-дослідну та освітню діяльність за 2014–2025 роки

2026-04-07T11:52:47+03:00

Науково-дослідна програма «Київське християнство» як богословська історична спадщина: практика використання в Івано-Франківській академії Івана Золотоустого

2026-04-07T11:57:40+03:00

Наша Івано-Франківська академія Івана Золотоустого не має безпосереднього відношення до підготовки серії видань науково-дослідної програми «Київське християнство». Але ми активно використовуємо академічними напрацюваннями фахівців з богословських, канонічних і соціокультурних джерел передання Київської митрополії, а також, як зазначається у інтерпретації теми, «рецепції в слов’янських землях унійної ідеї».