"Віра - не одежина, яку можна міняти щодень": пам’яті отця Михайла Сулятинського (1894 - 1997)
Ключові слова:
випускник Станіславівської духовної семінарії УГКЦ Михайло Сулятицький (1894 -1977), підпільний священик УГКЦ, в'язень ГУЛАГу та Мордовських таборівАнотація
В даній статті методом аналізу архівних документів та інтерв'ювання виділено основні етапи в житті і діяльності священика УГКЦ, уродженця с. Середній Березів (повіт Коломия, коронний край Галичина і Володимирія) з родини дрібної української шляхти гербу Сас, випускника Станіславівської духовної семінарії о. Михайла Сулятицького (1894 - 1977), полоненого у час Першої світової війни, що був у Сибіру, багатолітнього пароха Заболотівського (1925 -1945), який займався просвітницькою діяльністю, збирав кошти на голодуючих в 1933 р., рятував людей від арештів, котрого за відмову підтримати ліквідацію УГКЦ, заарештували на очах у вірян 19 січня 1946 р. під час посвячення води на р. Лючці на свято Богоявлення в с. Нижній Березів і ув'язнили в таборах Мордовії на 25 років.
По смерті Й. Сталіна отець Михайло як людина пенсійного віку був
виселений до Караганди, де активно займався душпастирською працею серед виселених українців та німців, відправляючи для останніх Літургію
німецькою мовою.
З поверненням додому активно включився в діяльність греко -
католицького підпілля в селах і містечках Галичини, уділяючи таємно Святі Тайни: хрещення, миропомазання, єлеопомазання, сповіді та причастя, а також допомагаючи о. Михайлу Косилу, читаючи лекції, перекладаючи богословські підручники для семінаристів підпільної семінарії в с. Дора.
Діяльність о. М. Сулятицького сприяла збереженню греко-католицького підпілля аж до легалізації УГКЦ у кінці 80-х років ХХ століття, появі багатьох священичих покликань серед його земляків - березунів, де також переховувалися владика П. Василик та о. М. Сімкайло.
